Слід сказати про те , що не зважаючи на те що Рудно - це околиця Львова тут присутні всі необхідні для життя установи.
Так наприклад, в Рудному є СЗШ № 74.
вівторок, 17 травня 2016 р.
Інфраструктура Рудного
А зараз , як на мене, прийшов час поговорити якраз про те, що Рудно є ідуальним місцем життя для людей.
Слід сказати про те , що не зважаючи на те що Рудно - це околиця Львова тут присутні всі необхідні для життя установи.
Так наприклад, в Рудному є СЗШ № 74.
Також в Рудному є дошкільнйи навчальний заклад " Леліточка"
Слід сказати про те , що не зважаючи на те що Рудно - це околиця Львова тут присутні всі необхідні для життя установи.
Так наприклад, в Рудному є СЗШ № 74.
Релігійне Рудно
Зараз пропоную вам розповідь про церкви Рудного.
Отож, в рудному є три церкви , одна з яких відноситься до духовно семінарії, також в рудно розташований монастир. А зараз розлянемо детальніше кожну з них.ЦЕРКВА ПОКРОВА ПР. БОГОРОДИЦІ 1935 р. (УПЦ КП)
Церква Покрова Пр. Богородиці стоїть біля Народного дому "Просвіта" (вул. Володимира Великого, 24). Храмовий празник - 14 жовтня. Адміністратор (з 1990 р.) - митр. прот. Ігор Щерба (1959 р.н., свяч. 1981р.)
Колишній костел збудований у 1935 р. незадовго до другої світової війни для польських мешканців Рудно за проектом архітекта Людвіга Вельтже. Після другої світової війни опущену святиню перетворили на шкільний спортзал. Пізніше, коли збудували нову школу зі сучасним спортзалом, костел залишився без догляду. До кінця 1980-х рр. будівля ще мала оригінальний, хоч і понищений часом вигляд - стіни були з відкритих дерев`яних брусів, дахи були покриті гонтом. З 1990 р. за облаштування колишньої святині взялася православна громада селища, якій передали будівлю. Зрозуміло, тоді гонт швидко замінили бляхою, бо дах значно протікав. Після повного ремонту церкви, єдине, що залишилося оригінальним - це фігурні кронштейни, що підтримують карниз даху. 7 січня 1990 р. відбулося перше богослужіння. 1994 р. освятили чотириярусний іконостас. 24 грудня 1995 р. храм відвідав Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет. Цього ж року розписаний інтер`єр святині, наступного року (1996р.) - освячено новий престіл. У 1990-х рр. до вівтаря прибудували ризниці, зробили довкола церкви нову огорожу, у 1997-1998 рр. вимурували нову дзвінницю. Біля церкви 7 січня 2000р. освячено наріжний камінь під новий храм - до сьогодні зробили тільки фундамент.
МОНАСТИР СВ.ІВАНА БОГОСЛОВА, ОО.СТУДИТІВ (УГКЦ)
Місцерозташування монастиря: м.Львів-Рудно, вул. Дитяча, 19.
Після закриття радянською владою Унівської Лаври та дочірних монастирів ченці, яких не арештували, були змушені роз’їхатися по селах і містечках Галичини. Вони оселялися в приватних помешканнях по 2-3 осіб, щоб не викликати підозр безбожного режиму. Так утворювалися невеликі підпільні монастирі. Монахи й надалі зберігали богослужбове правило, жили дотримуючись обітів убожества, послуху та чистоти, звершували своє покликання, незважаючи на гоніння.
Одним із таких монастирів, який виник на переломі 50-60-их років XX ст, є обитель св. Йоана Богослова, розташована на околиці міста Львова – у селищі Рудно. Історія постання цього дому є такою. Декілька монахів із закритої Унівської Лаври оселилися в помешканні однієї старенької жінки на краю селища, під лісом, щоб не привертати до себе уваги пильного ока радянських спецслужб. Проте, невдовзі постало питання про побудову власного будинку, будівництво якого, за спогадами о. Володимира (Василія Вороновського), ініціював о. Никанор (Дейнега), підпільний архимандрит Унівської Лаври, наступник бл. Климентія Шептицького. Спільними зусиллями студійських ченців з Рудно, Львова та Брюховичів неподалік попереднього помешкання постав новий дім, у якому оселилися єрм. Никанор, єрм. Паладій (Копоть), схимонахи Єротей (Дубик) та Єфрем (Михайлюк). У 1963 р. архимандрит Никанор переїхав до Львова, звідки йому було легше керувати підпільними монастирями, а невдовзі владика Василій (Величковський) висвятив його на епископа підпільної УГКЦ.
Настоятелем обителі в Рудно, став єрм. Паладій. Щодня в обителі служилося повне молитовне правило, сюди приходили за духовною поживою вірні катакомбної Церкви. До речі, саме тут із чернечим життям познайомився теперішній архимандрит Унівської Лаври владика Юліян (Вороновський), який приходив сюди ще юнаком. Окрім того, ченці вели присадибне господарство, яке забезпечувало їм про життя, брат Єротей, який нездужав на ноги, займався оправлянням книг. У обителі нерідко приїздили й інші ченці Студійського уставу, тут, як правило, відбувалися вибори підпільних провідників монастиря. В 1976 р., на 73-му році життя, єрм. Паладій переставився до Господа, брати Єротей та Єфрем залишилися вдвох.
Після закриття радянською владою Унівської Лаври та дочірних монастирів ченці, яких не арештували, були змушені роз’їхатися по селах і містечках Галичини. Вони оселялися в приватних помешканнях по 2-3 осіб, щоб не викликати підозр безбожного режиму. Так утворювалися невеликі підпільні монастирі. Монахи й надалі зберігали богослужбове правило, жили дотримуючись обітів убожества, послуху та чистоти, звершували своє покликання, незважаючи на гоніння.
Одним із таких монастирів, який виник на переломі 50-60-их років XX ст, є обитель св. Йоана Богослова, розташована на околиці міста Львова – у селищі Рудно. Історія постання цього дому є такою. Декілька монахів із закритої Унівської Лаври оселилися в помешканні однієї старенької жінки на краю селища, під лісом, щоб не привертати до себе уваги пильного ока радянських спецслужб. Проте, невдовзі постало питання про побудову власного будинку, будівництво якого, за спогадами о. Володимира (Василія Вороновського), ініціював о. Никанор (Дейнега), підпільний архимандрит Унівської Лаври, наступник бл. Климентія Шептицького. Спільними зусиллями студійських ченців з Рудно, Львова та Брюховичів неподалік попереднього помешкання постав новий дім, у якому оселилися єрм. Никанор, єрм. Паладій (Копоть), схимонахи Єротей (Дубик) та Єфрем (Михайлюк). У 1963 р. архимандрит Никанор переїхав до Львова, звідки йому було легше керувати підпільними монастирями, а невдовзі владика Василій (Величковський) висвятив його на епископа підпільної УГКЦ.
Настоятелем обителі в Рудно, став єрм. Паладій. Щодня в обителі служилося повне молитовне правило, сюди приходили за духовною поживою вірні катакомбної Церкви. До речі, саме тут із чернечим життям познайомився теперішній архимандрит Унівської Лаври владика Юліян (Вороновський), який приходив сюди ще юнаком. Окрім того, ченці вели присадибне господарство, яке забезпечувало їм про життя, брат Єротей, який нездужав на ноги, займався оправлянням книг. У обителі нерідко приїздили й інші ченці Студійського уставу, тут, як правило, відбувалися вибори підпільних провідників монастиря. В 1976 р., на 73-му році життя, єрм. Паладій переставився до Господа, брати Єротей та Єфрем залишилися вдвох.
КАПЛИЦЯ СВ. КН. ВОЛОДИМИРА 2000 р. (УГКЦ)
Каплиця збудована о. Теодором Заблоцьким у 1999-2000 рр. як тимчасова. Ліворуч західного входу до каплиці є пам`ятний камінь, посвячений 28 липня 2001 р. Блаженнійшим патріархом Любомиром Гузаром під будівництво храму св. Володимира. Чимало років триває процес відведення земельної ділянки і погодження на будівництво нового храму.
23.03.2010. The New York Times. З-поміж пастви українського католицького священика - його власні діти. У Західній Україні багато католицьких священиків перебувають у шлюбі й заводять родини з благословення Ватикану, зазначає The New York Times. Ця обставина набуває особливої актуальності зараз, коли інша Європа сперечається, чи не є целібат духовенства першопричиною сексуальних домагань, пише кореспондент Кліффорд Дж. Леві.
Священик Юрій Воловецький служить в невеликому приході в Рудно під Львовом. Його дружина Віра викладає в парафіяльній школі, у них шестеро дітей віком від 9 до 21 року. Прихід Воловецького належить до Української греко-католицької церкви, яка підлягає Папі Римському і очолюється кардиналом, але за обрядом своїм ближча до Православної церкви.
"У минулому Ватикан, мабуть, терпимо ставився до традицій так званих "католиків східного обряду", щоб зберегти позиції в регіонах, де панує православ'я", - пояснює газета. Цей виняток також свідчить, що позиція Ватикану з питання про целібат не настільки тверда і монолітна, як здається.
Українські священики утримуються від критики Папи Венедикта XVI, який наполягає, що від целібату не можна відмовлятися, але кажуть, що дозвіл ростити дітей допомагає краще зрозуміти прихожан. "Для священика мати дружину і дітей - це більш природно і розумно", - зауважує Воловецький. "Це зміцнює довіру до мене: люди бачать, як ми живемо. Ми - частина суспільства", - додає він.
Воловецький утримався від відповіді на запитання, чи випливає розпусна поведінка священиків з їхньої обітниці безшлюбності, зауважує газета. Ватикан заявляє, що ніякого зв'язку немає: якби безшлюбність була причиною, у світському суспільстві не було б проблеми педофілії.
Та все ж галас навколо розбещення малолітніх у Німеччині знову пожвавив суперечки, зазначає газета. За даними газети, на католицькі Церкви східного обряду, священикам яких дозволяється одружуватися, припадає лише 1-2% всіх католиків світу. Вищі ієрархи цих церков традиційно беруть обітницю безшлюбності.
Новини
23.03.2010. The New York Times. З-поміж пастви українського католицького священика - його власні діти. У Західній Україні багато католицьких священиків перебувають у шлюбі й заводять родини з благословення Ватикану, зазначає The New York Times. Ця обставина набуває особливої актуальності зараз, коли інша Європа сперечається, чи не є целібат духовенства першопричиною сексуальних домагань, пише кореспондент Кліффорд Дж. Леві.
Священик Юрій Воловецький служить в невеликому приході в Рудно під Львовом. Його дружина Віра викладає в парафіяльній школі, у них шестеро дітей віком від 9 до 21 року. Прихід Воловецького належить до Української греко-католицької церкви, яка підлягає Папі Римському і очолюється кардиналом, але за обрядом своїм ближча до Православної церкви.
"У минулому Ватикан, мабуть, терпимо ставився до традицій так званих "католиків східного обряду", щоб зберегти позиції в регіонах, де панує православ'я", - пояснює газета. Цей виняток також свідчить, що позиція Ватикану з питання про целібат не настільки тверда і монолітна, як здається.
Українські священики утримуються від критики Папи Венедикта XVI, який наполягає, що від целібату не можна відмовлятися, але кажуть, що дозвіл ростити дітей допомагає краще зрозуміти прихожан. "Для священика мати дружину і дітей - це більш природно і розумно", - зауважує Воловецький. "Це зміцнює довіру до мене: люди бачать, як ми живемо. Ми - частина суспільства", - додає він.
Воловецький утримався від відповіді на запитання, чи випливає розпусна поведінка священиків з їхньої обітниці безшлюбності, зауважує газета. Ватикан заявляє, що ніякого зв'язку немає: якби безшлюбність була причиною, у світському суспільстві не було б проблеми педофілії.
Та все ж галас навколо розбещення малолітніх у Німеччині знову пожвавив суперечки, зазначає газета. За даними газети, на католицькі Церкви східного обряду, священикам яких дозволяється одружуватися, припадає лише 1-2% всіх католиків світу. Вищі ієрархи цих церков традиційно беруть обітницю безшлюбності.
Новини
Історія селища
А зараз пропоную вам невеличкий екскурс в історію селища.
Села Рудно і Зимна Вода у XIV ст. творили одну маєткову цілісність під назвою Зимна Вода. Перший раз стрічаємо згадку про Зимну Воду в документі від 1365 року 16 серпня, де подано, що: Казимир ІІІ надає третю частину млина під Львовом і третю частину прибутків від нього "Partium super tertiam partemmolendini Zimnowodski Conrado Prusso: Datum anno 1365". Як бачимо, в цьому часі Зимна Вода існувала як упорядкована одиниця на "руському праві".
Під роком 1461, 16 листопада є друга згадка про Зимну Воду: її власник Ян Голомбек свідчить, що продав Станіславові з Красніка солтиство в своєму селі Зимна Вода за 30 гривен польських, додавши до нього 3 лани ( лан = 35 га. ) поля, рибний став і луг. Ця згадка про продаж солтиства і дозвіл на поселення людей це - переконливий доказ заложення нової оселі РУДНО.
Звідки пішла назва "Рудно"? За деякими даними ця назва походить від довколишніх мокляків ( болота ), які в деяких місцях були покриті рудавиною. У цьому часі, коли назва вже закріпилася, навколо нашої оселі були ще великі стави у яких постійно вода була холодна, від чого місцевість отримала назву Зимна Вода. Ця назва існувала вже за княжих часів. Назва "Рудно" постала після 1461 р. У 1462 р. за дорученням короля Казимира проведено розмежування Львова із Зимною Водою. Після смерті власника Зимної Води Яна Голомбека у 1503 р. селом володіли Варвара Гарнаст і Маргарета Розборська. Після них у 1531 р. Зимну Воду купив Альберт Тшебенський. За три роки Софія ( вдова Станіслава Синека ) подарувала своєму двоюрідному брату Миколі Голомбеку частину Зимної Води. У 1568 р. власником села був Бальтазар Лісновський. У 1588 р. співвласники маєтності Зимна Вода - Гинеки. Згодом, у 1595 р. землями поселення володів Яків Шажинський, а через 12 років Зимна Вода і Рудно опинилися у власності львівської колегії Єзуїтів. У 1834 р. поселення продали графові Михайлу Чацькому, який емігрував зі Східної України, за 65 300 золотих ринських.
У східній частині сьогоднішнього Старого Рудна поставили пам`ятний знак, на якому є гранітна таблиця з написом: "По цій дорозі в 1648 році проходили війська Богдана Хмельницького".
Землі, які були в користуванні руднян, за документами колись, ще за княжих часів належали до монастиря св. Онуфрія чину оо. василіян.Сіножаті і аквадук ( міст ) у новіших часах називали "могилиська". Аквадук розібрали під час будови нової залізниці ім. Кароля Людвика у 1861 р. Тоді ж знищили старий заїзний дім - корчму, який стояв вище новозбудованого залізничного мосту, по східній частині потоку. Сіножаті і цю річку називали "За потоком".
Під роком 1461, 16 листопада є друга згадка про Зимну Воду: її власник Ян Голомбек свідчить, що продав Станіславові з Красніка солтиство в своєму селі Зимна Вода за 30 гривен польських, додавши до нього 3 лани ( лан = 35 га. ) поля, рибний став і луг. Ця згадка про продаж солтиства і дозвіл на поселення людей це - переконливий доказ заложення нової оселі РУДНО.
Звідки пішла назва "Рудно"? За деякими даними ця назва походить від довколишніх мокляків ( болота ), які в деяких місцях були покриті рудавиною. У цьому часі, коли назва вже закріпилася, навколо нашої оселі були ще великі стави у яких постійно вода була холодна, від чого місцевість отримала назву Зимна Вода. Ця назва існувала вже за княжих часів. Назва "Рудно" постала після 1461 р. У 1462 р. за дорученням короля Казимира проведено розмежування Львова із Зимною Водою. Після смерті власника Зимної Води Яна Голомбека у 1503 р. селом володіли Варвара Гарнаст і Маргарета Розборська. Після них у 1531 р. Зимну Воду купив Альберт Тшебенський. За три роки Софія ( вдова Станіслава Синека ) подарувала своєму двоюрідному брату Миколі Голомбеку частину Зимної Води. У 1568 р. власником села був Бальтазар Лісновський. У 1588 р. співвласники маєтності Зимна Вода - Гинеки. Згодом, у 1595 р. землями поселення володів Яків Шажинський, а через 12 років Зимна Вода і Рудно опинилися у власності львівської колегії Єзуїтів. У 1834 р. поселення продали графові Михайлу Чацькому, який емігрував зі Східної України, за 65 300 золотих ринських.
У східній частині сьогоднішнього Старого Рудна поставили пам`ятний знак, на якому є гранітна таблиця з написом: "По цій дорозі в 1648 році проходили війська Богдана Хмельницького".
Землі, які були в користуванні руднян, за документами колись, ще за княжих часів належали до монастиря св. Онуфрія чину оо. василіян.Сіножаті і аквадук ( міст ) у новіших часах називали "могилиська". Аквадук розібрали під час будови нової залізниці ім. Кароля Людвика у 1861 р. Тоді ж знищили старий заїзний дім - корчму, який стояв вище новозбудованого залізничного мосту, по східній частині потоку. Сіножаті і цю річку називали "За потоком".
Підписатися на:
Дописи (Atom)